На даху під зоряним небом молився чоловік. Він плакав і стогнав, благаючи Господа дати здоров’я його тяжко хворому синові.
-ОТЧЕ мій, Господь Всемогутній! Не дай мені такого лиха! Зціли мого хлопчика!
Він благав і не бачив того, що поряд давно знаходяться Ангели. Прекрасні, повні співчуття, вони щосили намагалися підняти до неба його молитву. Намагалися, але не могли. Мов наповнена свинцевим вантажем, молитва повисла в їхніх руках. Здавалося б, все марно. Але цієї хвилини, невідомо звідки, з’явився Архангел Михаїл.
-Що відбувається? – спитав він, побачивши труднощі Ангелів.
Ті сумно поникли:
– Не можемо підняти молитву.
-Чому?
Вперед виступив Ангел-Хранитель хворого хлопчика і сумно похитав головою.
-Тому що цей чоловік багато разів ображав свого сина і словом, і ділом, був нікчемним батьком. У його молитві немає головного: покаяння!
Михаїл опустив погляд. Декілька секунд на даху панувала тиша, і лише гіркі схлипи людини порушували її.
– Я забираю душу хлопчика! – суворо промовив Архангел свій вирок і зробив наказовий знак.
Ангел-охоронець повернувся, щоб негайно виконати наказ. Але інший, молодий Ангел раптом кинувся до величного Начальника Небесних Сил і палко попросив:
– Святий Михайле! Дай мені рівно хвилину! Я намагатимусь все виправити!
Михаїл затримався, поставив свій меч, а Ангел кинувся до людини і щось жарко зашепотів йому у вухо. Звичайно, людина не бачила Ангела, та й шепоту чути не могла, але чомусь замислився, гірко стиснув губи, а потім раптом тихо заплакав…
Ангели завмерли. Їхні лики просвітліли, а грізне Обличчя Михайла осяяло вогнем. «Невже? – говорив його погляд. – Невже він зрозумів?!
Так, цей потворний батько, який згадав про те, як дорога йому дитина, лише в годину, коли настала біда, цей недобрий чоловічок раптом зрозумів, як був неправий. І, притиснувши долоні до лиця, вибухнув сльозами.
Вибач мені, Господи, вибач за те, що ображав мого хлопчика, а як часто лаяв його ні за що, пробач мені, Отче…
Ангели слухали, їхні лики сяяли, а руки знову простяглися, щоб прийняти ту першу молитву про здоров’я дитини. Вона висіла, як застигла хмара, і в міру покаяння людини ставала все легше і легше. Нарешті вона стала повітряною, і теплі руки Охоронця легко підняли її і понесли вгору… Минуло трохи часу, дах спорожнів. Пішла, заспокоєна, людина: він ніби відчув, що його молитва почута. Розлетілися Небесні слуги. Прокреслив вогняний шлейф у чорному небі Святий Архангел Михаїл.
І лише наймолодший із усіх Ангелів, той, що заступився за людину, залишився сидіти. Він думав, наскільки важливе покаяння, і яку силу має воно, і чому люди так мало знають про це. Він думав – і раптом побачив: з хати, ніжна, боязка, піднялася ще одна молитва, схожа на білу хмару.
То була чиста молитва вдячності. – Дитина здорова! – зрозумів Ангел. – Йому краще! Він тепло посміхнувся, дбайливо взяв у долоні цю молитву і поніс угору, у небеса: Тому, Кому вона і призначалася.
© Олена Черкашина