А ви коли-небудь рахували, скільки шансів вами упущено?
Скільки було у вашому житті важливих зустрічей, які ви побоялися зробити доленосними?
Скільки слів, здатних зробити вас такими щасливими, не злетіло з ваших губ?
Скільки історій вами не дописано, не розказано до кінця, не прожито?
Зрозуміло, тому озиратися нерозумно, по крайній мірі, так нам радять. А може варто хоч іноді взяти на себе сміливість і подивитися з жахом на руїни з невикористаних шансів, задимлених ще, але вже згорілих, надій?
Подивитися і рухатися далі, діючи інакше, пам’ятаючи, що з кожним кроком шлях стає лише коротшим.
Перестати переступати через людей, як через каміння на дорогах, не викидати можливості, а хапатися за будь-яку можливість. І ловити, збирати в свої кишені моменти, наповнюючи кожну складочку душі вдячністю за ще один прожитий день.