прости мені… і я тобі прощаю
бо скільки раз встаємо на граблі́
бо скільки раз підходимо до краю
й таких мільярди ходять по землі
малі й дорослі, сильні і безсилі
збивають ноги до чужих доріг
збивають з ніг, і гублять, часом, тіло
а душу носять, наче оберіг
а душу носять, наче ту прикрасу
лише при святі згадують святе
а там, дивись – не буде вкотре часу
а там, дивись – і байдуже на те
хай кине камінь той, хто не спіткнувся
хто не потрапив в по́милок петлю
прости мені… як я тобі прощаю.
люби мене… як я тебе… люблю.
Автор: Ілона Ельтек