Чотири свічки тихо горіли й поволі танули…
У тиші було чути,як вони розмовляють.
Перша сказала:
– Я – Спокій.На жаль, люди дуже часто мене втрачають. Гадаю, погасну!
І її вогник погас.
Друга промовила:
– Я – Віра. Дуже прикро, що все частіше в цьому світі я не потрібна. Чимало людей не хочуть чути про мене,тому немає сенсу горіти далі.
І враз подув вітерець і загасив свічку.
Засмутилась третя свічка:
– Я – Любов. Уже не маю сил горіти далі. Люди так рідко цінують мене. Вони не розуміють тих, хто їх любить, хто робить їм добро.
І згасла й ця свічка.
Раптом до кімнати зайшла дитина, побачила три погаслі свічки і, злякавшись,промовила:
– Що ви робите? Ви мусите горіти: я боюся темряви!
Зворушена четверта свічка сказала:
– Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити ці свічки. Я – Надія.
З очима, повними сліз, дитина взяла четверту свічку й запалила три інші.
Хай ніколи в наших серцях не гасне Надія, і кожен з нас, як ця дитина, хай буде знаряддям, завжди готовим своєю Надією запалити Спокій, Віру й Любов…