Розмова у потязі: як один випадок змінив мене

Розмова у потязі: як один випадок змінив мене

Черговий раз їдучи з відрядження у купе я поправляв свою ковдру та збирався лягти спати. На диво, моє купе ще було порожнє, але це було недовго. Через хвилин 20 у купе зайшла літня жінка, на вигляд її було 70 років, вона була з великою валізою, а вираз її обличчя був дещо спантеличений. Чесно сказати, то я не дуже зрадів цій літній жінці, тому що поговорити з нею можна тільки про підняття цін та погану владу, але я помилився…

– Так незвично знову їхати кудись та розкладати собі постіль. Останній раз я це робила, мабуть, коли мені було років 20. – сказала бабуся до мене.

– Ого, вражає. – відповів я. Не хотів заводити з нею розмову, тому можливо це звучало нахабно, але плювати. Вона продовжила копирсатися у постелі, а я, лежати та думати про своє.

– Мене Ольга Володимирівна звуть, а тебе як?- заговорила вона знову.

– Максим.
– Приємно познайомитися, Максиме, ти куди прямуєш?

– Додому, по роботі довелося їздити у відрядження.
– Зрозуміло. А я от з дому їду на старості літ. – заговорила вона та витерла хустиною сльози, що котилися по її щоках. Мені стало соромно за свою поведінку, тому я люб’язно вирішив продовжити розмову.

– А чому ж їдете з дому?

– Та до доньки маю навідатися! Один день їхати, але так лячно. Давно я так кудись їздила.

– Не переживайте, все пройде чудово. А що доньку навідаєте це ж чудово! Цьому радіти потрібно, а не сльози пускати!

– Я дуже щаслива! Я її не бачила уже близько 10 років! Дурні молоді були! Сварилися часто та й вона втекла від мене з внучкою в інше місто, а куди не сказала. Я намагалася їх розшукати, але вона зателефонувала і сказала, що, коли захоче побачитися, то дасть про себе знати, і ось місяць назад вона мені написала лист з вказанням точної адреси та запрошенням на хрестини мого правнука! Вона вибачалася, що не давала про себе знати та молоді дурощі, а я за те, що не могла її зрозуміти та відпустити. Минуло скільки часу, а тільки зараз ми зрозуміли, які були дурні, що не цінували один одного! А зараз вже стара, здоров’я не те, скоро й часу, щоб любитися з правнуком не буде.

Я все уважно слухав та мовчав. Ця історія ніби стала частиною мого життя. Згодом, жінка заснула, а я все сидів та думав над цією історію.

Зранку ми двоє вийшли на перон. Її зустріла жінка мого віку, вони почали плакати та міцно обійматися, довго вони так стояли, я покинув перон, а вони й досі так стояли.

А я ж то що? Не такий самий?! До мами приїжджаю в край рідко, думаючи, що у неї там є донька, то й виходить її. Але ж вона так само сумує за сином та хоче побачити його. Через хвилину я телефонував мамі та сказав, що навідаюся до неї усією сім’ю на вихідні, її щасливий голос дав мені надію, що я ще встигну надолужити втрачений час.

Джерело: