хай нічого від нас не залишиться
тільки пам’ять у тих.. хто любив
хто прийшов би до нас і на милицях
попри все.. а не тільки “якби…”
попри все цілував нас світанками
і смиренно приймав тарганів
із дедлайнами, кризами, планками
хто не мав би.. а просто хотів
хто не мав би… та зрештою буде
і пройде ці ще декілька кіл
бо не велети духу , а люди
за обідній сідатимуть стіл
і за когось молитимуть Бога
витягаючи встромлений ніж
може, йтимуть з тобою не в ногу
навіть просто, коли ти стоїш …
обійматимуть вчасно за плечі
хай би вчасно… і він , і вона..
бо так швидко наблизиться вечір
там, лиш дати від нас.. й імена..
не титани готують вечері
і навчають своїх дітлахів
відчиняють зачинені двері
і образ своїх палять архів
відбудуй же мости і фортеці
бо немає “якщо” і “якби…”
залишаються тільки у серці
ті… кого ти, насправді, любив
і мовчання, що схоже до грому
і слова, що живуть між людьми
хай залишиться тільки потому
та любов…. що залишили ми .