“Кожен день – це диво …
А ми, то ледачі, то розслаблені, то озлоблені, то оточені турботами і клопотами, ми не помічаємо цього …
Не цінуємо … Пропускаємо це чудо, як пісок крізь пальці …
А часом всього лише і треба, що призупинитися трохи, озирнутися навколо себе, подивитися новим поглядом на те, мимо чого щодня невдячно проходимо …
Побачити, як плавно кружляє в блакиті ранкового неба ніжний, підсвічений ліхтарями сніг …
Як старанно мете доріжку двірник …
Як від передзвону дзвонів злітають зграйкою горобці і кружляють, і кружляють …
Який гарний стовбур того дерева, що росте навпроти нашого вікна …
Як смачно пахне хліб …
Як ласкаво і ніжно торкаються нас чиїсь руки …
Як ввечері підморгує старенький ліхтар …
Як сміється малюк, якого татко катає на санчатах …
Як красиво йде жінка, яка несе в собі нове життя …
Стільки чудес навколо … Стільки їх в наших власних руках …
І все,що і треба, що призупинитися трохи …
Призупиніться, оцініть заново це вражаюче диво – життя …
Що ж ще треба, коли є головне? …
Усім зустрічі з дивом! … “
© Моніка Вербат