Нам усім потрібні дотики…
З недолюблених, недоласканих дітей виростають злі, агресивні дорослі. Люди вмирають від тактильного голоду. Вовком дивляться один на одного, скаляться від розпачу і неможливості доторкнутися, тягнуться і відштовхуються, бо хтось десь сказав: треба дотримуватися пристойності, повісив ярлики.
Не можна цілувати нелюбимих, не можна обіймати ледь знайомих, не можна бажати своїх…
Кожен із нас за хвилину розпачу шукає обіймів, кожен шукає підтримки в руках іншого, захисту за спиною близьких. Це не слабкість, як схильні бачити це, багато хто… Так, мабуть це життя.
Просте прагнення шкіри відчувати життя. Відчувати дихання на шиї, відчувати удари серця під долонею, тремтіти від тепла. Нестача всього цього, туга від відсутності фізичного контакту замикає одних людей у грубості та цинізмі, інших – в ілюзії надуманого.
І ті й інші вірять у свою самодостатність, але шукають порятунку в музиці, літературі, кіно та картинах, перші – щоб ще раз переконатися в сміхотворності потягу, другі – щоб знайти підтвердження існуванню потягу.
Люди поступово вмирають, не випускаючи з рук книг, не відводячи очей від екрану монітора та не витягуючи навушників, поруч із тими, хто міг дарувати порятунок.
ДОторкайтеся одне до одного!
© Олена Цепелєва