її очі не схожі на інші….
і слова, що гостріші меча..
мабуть, щось є таке у цій жінці
у небесних.. до біса… очах
у минулих, до біса, стосунках
у минулому.. що не мине
післясмак напівстертих цілунків
до безумства схиляє мене
і вдивляюся я в перехожих
і шукаю.. хоч натяк.. хоч знак
у любові нема переможців
кожне “ні” ще подібне на “так”
кожен дотик, до болю, знайомий
крізь обійми вчувається фальш
тут і крапка так схожа на кому
кожна жінка – черговий міраж….
а вона… так подібна на сонце
я в проміннях її… золотих
став би янголом і охоронцем
пильнував би і видих, і вдих
цілував її втомлені плечі
і закутував в пристрасть обійм
з нею ранок приходив би й вечір
у мій.. щастям… наповнений… дім….
її очі не схожі на інші….
і цілунки… небесно-земні….
щось таке .. особливе … в цій Жінці
не забути . . . вже, мабуть . . мені .
© Ілона Ельтек