Ти виростеш, доне, ти станеш доросла…
Можливо, розлучать нас різні міста,
та в будь-яку мить, коли буде непросто,
зігрію тебе через стрічки листа…
Не буду для тебе щоденно я тінню
й невдачі я ластиком геть не зітру,
твоя це дорога, але я постійно підтримаю,
доне, впадеш – підійму.
Якщо ти читаєш цей лист, моя люба,
то значить непросто чи спокій десь зник…
Якщо тобі давить в цю мить щось у грудях,
послухай мене…зроби видих і вдих…
“Ти зможеш усе, не тривож стіни страху,
усе, що не вдасться – запишемо в стаж.
Захочеш поплакати – вдома під дахом
приїдь й на коліна матусі ти ляж…
Цінуй себе, донечко, знай, що не варто,
тягнутись за тими для кого ти лиш:
звичайна, буденна чи просто у бартер…
Токсичних людей, моя рідна, облиш.
Будь людяна й добра – завжди це у моді,
пробач всі образи, в собі не носи,
бо знаєш, образа – це радості злодій,
зроби просто висновки й все відпусти.
Живи так, як хочеш, не думай,
що люди про тебе складатимуть різну молву…
вони говорити і так завжди будуть…
а я тебе різну щоденно люблю!
Живи, моя пташко, розправивши крила…
Хай манять пригоди й дива тебе звуть.
І, доне, як хочеш ти бути щаслива,
одна лиш порада тобі – просто будь!”
Я кожен рядок тут цілую вустами,
а ручка тремтить від емоцій в руці…
Бо я буду поруч завжди. Твоя МАМА,
а як вже не стане – залишусь в листі…
© Л. Семенюк.