Він звик, що вона є. Просто є і все. Вранці вона дзвонила йому з роботи і питала: “Ти встиг поснідати?”
“Господи, яка нісенітниця тебе турбує!” – роздратовано казала він.
Йому було завжди ніколи, він робила кар’єру, він вирішував важливі завдання, а вона просто була в його житті. Просто завжди була…
І ніби у неї теж були завдання та кар’єра, але ось вона питала його про сніданок, а він – ні. Не звик…
Хоча вона на роботу йшла на світанку. Він не вставав так рано. Він же тяжко працював і втомлювався. І взагалі – ще не вистачало їй сніданок готувати…
Не домострою ж, слово честі… Шлюб це партнерство.
А ще в його машині в бардачку завжди були “Снікерси”.
Це вона дбайливо підкладала їх йому. Бо пробки, а додому не близько, а він голодний.
І щоразу відкушуючи цей “Снікерс”, він думав: “Ось негідниця, це ж вона любить “Снікерси”, а не я! А я від них тільки товстішаю!”
Але, як не дивно, батончик завжди був до речі. Тому що їсти справді хотілося… І пробки. І взагалі він смачний …
Таке тихе сімейне життя. Без пристрастей та високого напруження. Просто вона є. Він є. І добре…
Коли її поклали до лікарні, йому здавалося – це лише тиждень. Ну, подумаєш, трохи серце прихопило – з ким не буває…
Він так само багато працював, дедлайн, новий проект, а тут ще вона так недоречно впала…
Вона казала йому, що приїжджати до неї не треба – годують її чудово, і ліки є і взагалі вона тут як у санаторії.
Якось він приїхав на роботу і раптом відчув, що йому чогось не вистачає.
Вона вперше не зателефонувала, і не спитала, чи поснідав він… І вперше в житті йому раптом стало незатишно і страшно…
Потім йому зателефонували із реанімації. Їй стало гірше.
Він летів до неї через все місто благаючи тільки про одне: щоб вона одужала, щоб усе було як раніше. У місті знову була пробка дев’ять балів, він поліз у бардачок, але не знайшов там звичного “Снікерса”.
Він уже добу сидів на кушетці у лікарні. Він утомився від сліз, втомився молитися, він думав тільки про одне: “Ну чому? Чому так трапилося? Адже було все добре?!!” На кушетку поряд з ним підсів сивий Ангел.
-Погано справа – вона вмирає.
Чоловік з жахом подивився на нього. Від хвилювання йому перехопило горло.
-Тобі її повернути?
-Так! Так! Скажи, що мені зробити? Я піду на все, аби ми були разом!!!
-Купи їй “Снікерс”, – тихо сказав Ангел. – Вона їх так любить.
Він біг крізь ніч і хуртовину, до єдиної нічної крамниці. Колючий вітер майже збивав його з ніг, мороз обпікав щоки, а він біг і біг, не бачачи нічого довкола.
Вам пощастило… Залишився останній… Давно завезення не було… – товстенька продавщиця поклала батончик на касу.
…Вранці чоловік опритомнів на кушетці. До нього підійшла медсестра.
-Вибачте, що розбудила, вашу дружину перевели до спільної палати. Ви можете з нею побачитися.
Чоловік ледве розплющив очі. Він не розумів, де він, що з ним, що було минулої ночі: сон, чи дійсність, реальність, чи бачення.
Він розкрив гарячу долоню – в ній лежав зім’ятий, підтанувший «Снікерс».
-Моя кохана, – на змарнілому блідому обличчі дружини заграла посмішка.
-Який же ти в мене дбайливий
© Сєров Олен