Сумні люди навчили мене радіти.
Хороші – чекати на підступність, а погані – вірити в дива.
Від підлих я дізналася, що можна бути чесною, від брехливих – що правда важливіша за гроші.
Від тих, що вічно запізнюються, як важливо бути вчасно.
Від ніжних, – як боляче іноді кохати.
Від відданих – що дружба важливіша за всі багатства.
Від тих, хто постійно клянуться – що у кожного своя віра.
Від тих, хто лише обіцяє – що надіятися можна тільки на себе.
Невірні навчили мене вірності.
Слабкі – силі.
Кохані – болі, не кохані – важливості бути рідним.
Дивлячись на брехливих і лукавих, я зрозуміла, що хочу простого і справжнього.
Дивлячись на тонучих в своєму багатстві, що хочу бути добром, яке дорожче всіх скарбів.
Дивлячись на те, як люди втрачають своє єдине життя, що хочу прожити сотню життів, з’єднавши їх в одному, справжньому.
Загубивши все загублене, зрозуміла, що твоє не візьме ніхто.
Добиваючись задуманого, зрозуміла,що немає нікого, хто б придумував для тебе проблеми і складності.
З цією місією ти на відмінно справляєшся сам.
Навчитися можна всього і кожного. Але сила навіть не в цьому.
Сила в тому, щоб знання, отримані за сотню прожитих днів, навчитися все таки застосовувати.
До тих пір, поки Світ, належить тільки тим, хто йому радіє.