…Іноді люди шукають все життя, інколи – знаходять за день.
Іноді ми чекаємо, а іноді змушуємо когось чекати нас.
Іноді ми зустрічаємо когось, і нам здається це назавжди, а іноді проводжаємо і розуміємо, що так і мало бути.
Іноді ми прагнемо спілкування, розширюємо коло знайомих, кудись поспішаємо, до когось поспішаємо, а часом хочеться просто заплющити очі, і більше нічого не треба — тільки ти і тиша, що вселяє спокій у твою душу та розум.
Іноді ми відключаємо всі телефони, аби нас ніхто не турбував, а іноді сидимо, обклавшись телефонними трубками, і не в змозі зітхнути, тремтимо від нетерпіння в очікуванні одного єдиного дзвінка.
Іноді ми чекаємо бурхливих пристрастей, як у романі любові, а іноді одного поцілунку достатньо, щоб відчути всю ніжність і навіть пристрасть.
І йдучи ми ніколи не йдемо до кінця, і залишаємо частинку себе тому з ким прощаємося, і він, навіть дуже захотівши, ніколи не зможе викинути цю частинку «в спам», тому що злиття та поглинання – основна суть цієї гри з гордою назвою «Життя».
Іноді ми кутаємось у ковдру і все одно не можемо зігрітися, бо насправді нам холодно не зовні, а там усередині…у Серці…
© Пауло Коельо