зліпив би із неї глечик
а, може, які горнята
тоді я би зміг за плечі
щодня її обіймати
у неї вкладав би квіти
або, смакувавши каву
відрікся б від цього світу
належить він їй по праву
торкав би її за вушко
вдихав аромати тіла
ділив би життя на смужки
і їй залишав би білі
а поки.. сиджу в кав’ярні
вона – із горням навпроти
як глина… м’яка і гарна
скажи мені, люба, хто ти
куди ти прямуєш й звідки
без фінішу й без початку
в руках у такої жінки
я був би і сам… горнятком….
Автор: Ілона Ельтек.