Якщо вас кинули в скрутну хвилину – іноді це на краще!

Якщо вас кинули в скрутну хвилину – іноді це на краще!

Іноді нас кидають у скрутну хвилину – коли ми потребуємо підтримки найбільше на світі.

Буває, взагалі одна людина залишається, і ніхто не поспішає на допомогу. Думаєте, загине така людина? Навряд чи.

Включиться ресурс, інстинкт самозбереження, людина все зробить, щоб вижити.

Один лікар мені розповідав, що, як не дивно, швидше видужували ті, про кого мало дбали. Яким не носили апельсини і ананаси. І не подавали в ліжко їжу. Людина сама вставала і пленталася в їдальню. Або хоча б на ліжку сідала і ложку брала в руки – їсти щось треба. І треба якомога швидше одужати – хворіти ніколи… Треба швидше почати працювати. Тому як утримувати цю людину теж нікому. Це вона всіх утримує, і вдома її діти малолітні чекають. Або старий батько. Або котик…

І ось такі пацієнти швидко йшли на поправку, хоча їм мало уваги приділяли. За них ніхто не платив і подарунків не дарував, як це не сумно. Але вони швидше одужували, ніж багатії, яких оточували увагою і турботою. І носили квіти, повітряні кулі, телевізори, теплі пледи, тістечка і всяке таке. І за якими доглядали доглядальниці…

І під час страйків лікарів, коли вони відбувалися в деяких країнах, смертність знижувалася. Це дуже дивно, але це так. Майже ніхто за цей час не помер і не захворів серйозно; люди знали, що допомогти їм нікому. І організм включав додаткові ресурси. Відбувався «самопорятунок».

Дивно людина влаштована, загадково. Поки погана ситуація приносить прибуток у вигляді уваги і турботи, хвороба може тривати і навіть посилюватися. А коли сподіватися немає на кого – людина встає на тремтячі ніжки і йде за супом. Або в туалет. А потім крокує за поріг лікарні або поганої ситуації, на слабких ніжках, ще сама слабка і бліда.

Так що нічого страшного, якщо кинули. Або якщо немає кому допомогти. У нас багато ресурсів, які включаються в ситуації виживання: хвороби, нещастя, серйозної проблеми. Немає на кого покластися – що ж поробиш. На себе треба покластися. На ангела-хранителя. І потихеньку вставати, як Робінзон Крузо, який на безлюдному острові захворів. І вилікувався. І взагалі – впорався.

А ті, хто кинув – вони потім повернуться, так зазвичай буває. Коли ми знову станемо здоровими і успішними.

А ми, – ми краще повернемося до тих, хто нас щиро любить і без нас плакав і переживав. І чекав нас. І за нас молився або просто тихенько скиглив за дверима– чекав. Іноді одному простіше вижити. І трохи переоцінити цінності. Інвентаризацію провести…

Автор: Анна Кір’янова

За матеріалами