Життя – це як подорож потягом… З безліччю зупинок, змін в маршруті і навіть аварій…
З народженням ми сідаємо в потяг з нашими батьками і спочатку думаємо, що будемо в цій поїздці з ними завжди. Але одного разу вони виходять на одній станції, а ми самотньо продовжуємо подорож без них.
Час іде, у вагон підсаджуються інші люди. Деякі стануть дуже важливими для нас, можливо, навіть залишаться до самого кінця поїздки. Хтось буде виходити з вагона, назавжди залишаючи поруч з нами порожнє сидіння. А хтось – зникати на станціях настільки непомітно, що ми навіть не звернемо уваги, що на їх місцях сидять вже зовсім інші люди.
Ця поїздка буде сповнена радості, печалі, очікувань, надій, зрад, прощень, привітань і прощань. У якісь моменти ми будемо думати про те, щоб натиснути на стоп-кран або пересісти в інший вагон…
Головна таємниця поїздки: ми не знаємо, на якій станції нам належить зійти. Потрібно просто насолоджуватися поїздкою самим і робити її комфортною для пасажирів, що сидять поруч.
Це дуже важливо. Адже коли ми досягнемо своєї кінцевої, потрібно, щоб люди, які продовжать шлях, відчули, що наше місце спорожніло, і у них залишилися чудові спогади про те, хто тут тільки що сидів.
Автор: Марк Ентоні