Муза
їй не треба багато слів.. бо несказане – краще чутно….
бо несказане – між рядків.. там не зможеш її забути….
де за мить.. вже її нема…. і, здається, уже не буде..
бо без неї – прийде зима.. будуть інші ходити.. люди..
будуть інші.. нехай. нехай… з часом, рани її загою….
тільки більше туди за край – вже не ступить вона й ногою..
вже не ступить.. і не прийде… зійде сонцем в чужому небі…
вона – всюди.. й вона – ніде, де немає у ній потреби…
відпусти.. хай іде туди…. де чекають на неї люди…
там без їжі і без води.. розпинатимуть вкотре юди…
десь чекають.. і десь приймуть… сиротою, а чи княжною….
без любові – як без води.. та навчилась вона.. з тобою…
ти хотів би її.. за так… ти хотів би її наосліп..
скільки в неї було писак… молодих.. а чи вже дорослих….
тільки з тим, хто торкнувся рим.. нею мріяв і нею дихав….
дочекаються разом зим.. і любитимуть щиро й тихо….
той, хто любить лише її… того – високо здійме в небо….
бо все інше – то марнота…. а намарно.. кому то треба…
в неї – світло. і в ній – добро. хай зреклися її…. без суду –
я віддам їй – папір й перо. хай іде собі.. з миром… в люди .
Ілона Ельтек. 28.09.2020р.