Написано життєво і з душею:
-А от якби ми розлучилися, ти б одружився вдруге? – я уважно спостерігаю за реакцією чоловіка. Після невеликої паузи, рівним тоном, не змінюючись в обличчі, він говорить:
-Після того як я був одружений на такій чудовій жінці, розумній, красивій, навряд чи я можу бути щасливий з кимось ще.
Я живу з цим гумористом майже половину життя. За 17 років ми народили чотирьох дітей, платимо іпотеку і будуємо дачу в селі. За спиною три великі кризи спільного життя, як за підручником, кожні п’ять років. У раковині брудний посуд, в дитячій розкидані іграшки, в каструлі борщ, у мене новий манікюр. Манікюрниця впевнена, що я живу в казковій реальності: чоловік розрізняє зміни кольору моїх нігтів. «Не кожен чоловік так піклується про свою жінку!» – патетично вигукує вона. Аромати ацетону оточують її, як наркотичний дурман піфію.
“Спали моє тіло і розвій прах над морем», – я лежу з температурою 39, а чоловік обтирає мене вологим рушником, бо жаропонижаючі ще не почали діяти. Він стискає щелепи і злобно шипить: «Якщо ти помреш, я тебе точно закопаю. У червоній труні з рюшечками. І поставлю пам’ятник з фотографією, де ти блондинка! » Кращий стимул, щоб одужати: ненавиджу рюшечки.
Ніхто не вірив в успішність нашого шлюбу. Особисто я не вірю в неї до сих пір. Ми дуже різні люди, з різними характерами і темпераментами. Ми не можемо відпочивати всією сім’єю, два рази пробували, тепер воліємо тужити в розлуці. Ми страшенно дратуємо один одного.
Сьогодні я бачила подружню пару похилого віку, які йшли біля східців в підземному переході. Вони повзли уздовж поручня, підтримуючи один одного. Закохані, що йшли назустріч закохані, з посмішкою переглянулися: «Давай зустрінемо старість разом!». «Ворушись!» – буркнув старий.
Чужа душа – темний ліс. Чужа сім’я – ще густіший темний ліс . За видимим рівнем відносин є невидимий, таємний і сповнений сенсу. Чи вирішується там доля родини? З чого складається це рішення? З ніжності або жорстокості, з байдужості або чуйності, зі смирення або владності, зі співчуття чи насильства, з бідності побуту або багатства духу – хто знає? Я ось точно не знаю.
Мій чоловік може зателефонувати мені і сказати, що він приїде з друзями. За годину. Я судорожно бігаю по кухні і встигаю накрити щедрий стіл з п’яти страв. І не тому, що я патріархальна дружина, боячись навіть заперечити тирану. Просто гостинність має величезне значення для мого чоловіка. Таке ж, як його свобода вибирати, що їсти і пити, який одяг вдягати і як часто їздити на риболовлю.
Для мене свобода теж дуже важлива. У багатодітній родині у дорослих величезна кількість обмежень. Ми контролюємо свій гнів, своє роздратування, говорячи (замість «так відвали ти вже» говоримо «що ти відчуваєш?» І т.д.), підстроюємо наші графіки під навчання і захоплення дітей. Витрачаємо гроші на цих маленьких бешкетників, врешті-решт! А так хочеться нову помаду…
Якщо в цих умовах добровільної неволі ми, дорослі, почнемо закручувати гайки один одному, контролюючи і визначаючи глибоко особисті речі, життя в родині остаточно перестане відрізнятися від маленького пекла. Доводиться вчитися довіряти. Бути відвертими і вірити, що наші слова не будуть використані проти нас (будуть, на жаль). І пам’ятати, що у кожного з нас всередині є таємна кімната, де «тіньовий кабінет» може запропонувати умови перемир’я. «Тіньовий кабінет», хто не знає, – це такий опозиційний варіант уряду, який розробляє альтернативні рішення проблем.
Наприклад, одного разу я страшенно образилася. Зараз не пам’ятаю навіть причину, але почуття були такі сильні, що подих перехоплювало. І тільки знання кримінального кодексу утримувало від деяких дій. «Розлучення! Роз’їзд! Ніколи! Скільки можна! » – викрикувала я і гуглила приблизну вартість нерухомості в нашому районі.
А потім діти притягли гітару. На ній колись мій чоловік, зовсім молодий хлопець з довгим чубчиком, грав музику, яку написав на мої вірші. Я згадала, як він утішав мене після сварки з подругою. Як допомагав, коли я плакала, вперше прочитавши критичні коментарі до своєї статті (з тих пір пройшло 10 років, дівчатка, що не соромимося, продовжуємо критикувати). Як заступився за мене в спірній ситуації з родичами. Як він готує суботні сніданки і розвозить дітей по гуртках, тому що я все ще сплю, і сплю, і сплю…«Скільки часу і сил я витрачу, перш ніж знайду чоловіка, який добре цілується?» – постукали з таємної кімнати. Голосом опозиції жоден мудрий правитель не нехтує, якщо ставить собі за мету правити довго, ось що я вам скажу.
Сім’я – це не батьківство. Батьками можуть бути і самотні люди. Сім’я – це не спільне господарство і не стратегія виживання. Разом жити можуть і друзі, утворюючи стійкі комуни. Сім’я – це не спільні проекти і захоплення. Вести проекти можуть однодумці і колеги.
Сім’я – це союз чоловіка і жінки, їх проростання один в одного. Діти – люди в родині тимчасові, як прийшли, так і підуть, розбіжаться по своїх шляхах.. А ми залишимося. Сумні, смішні, з не дуже міцним здоров’ям і жменькою спогадів. Будемо плентатись по своїм старечим справах, підтримуючи один одного. І коли він скаже мені: «Ворушись!», Я відповім: «Чоловіче, не приставайте! Я пристойна заміжня жінка! Хоча перед вами встояти неможливо! ». І ми засміємося.
Автор: Ніна Архіпова
Переклад: редакція Freedom