Ти у яви собі – всього цього не стане: вірш, який запам’ятається

Ти у яви собі – всього цього не стане: вірш, який запам’ятається

Ти у яви собі – всього цього не стане.
Всього цього не стане одного дня…
Сніг, що занадто довго ніяк не тане,
надто холодна і затяжна весна…


Ти уяви собі, всього цього не буде.
Пес дворовий не витиме під вікном,
повних маршруток тісно набиті люди,
вибраний так невдало сеанс в кіно,
мокре взуття у дощ, що його не мало
статися за прогнозом, та він пішов!
Злісний сусід і навіть ота – зухвала,
що залишила в серці пекучий шов…
Ти уяви собі всього цього не стане
(все, що тобі затято псує життя!)
Не прогниє опора попід мостами,
не розведе близьких у чужі міста…


І не знайдеться мить, аби щось змінити.
Не віднайдеться змога відчути мить
(що важливіше – руку, того хто в світі
більше за інших десь у тобі бринить!)
Ти уяви собі, зникне усе, що було.
Праведне, грішне – в купу одну згребе!
Час так прицільно точно тримає дуло,
щоб зупинити все (чи вірніш – тебе).
Все огорнеться у непробудну темінь.
Хто ж нам в свідомість зміни якісь внесе?..
Те, що ми всі скінченні, такі скінченні!
І уяви, що постріл відбувся. Все.


Ну а тоді поглянь на оту – зухвалу!
Мокре взуття, сусіда (який снує…),
Мить і мости. Міста (а іще – вокзали!)
І уяви, що все це наразі – є.

#ІринаРубець