«Душевне Щось» – розповідь про почуття, яке жило в душі

«Душевне Щось» – розповідь про почуття, яке жило в душі

Про такі складні речі такими простими словами …

Жило-було на світі Щось. Воно тихенько жило в глибині душі. І, в принципі, нікому не заважало.

Одного разу в душу зайшло Почуття. Це було дивно. Почуттю Щось сподобалося. Щось дуже дорожило Почуттям, боялося його втратити. Навіть двері на ключ закривати почало. Вони довго блукали по закутках душі, розмовляли ні про що, мріяли. Вечорами вони разом розводили багаття, щоб зігріти душу.

Щось звикло до Почуття і йому здавалося, що Почуття залишиться з ним назавжди. Почуття, власне, так і обіцяло. Воно було таке романтичне.

Але одного разу Почуття пропало. Щось шукало його всюди. Довго шукало. Але потім в одному з куточків душі знайшло прорубану сокирою дірку. Почуття просто втекло, залишивши величезну діру. Щось у всьому звинувачувало себе. Щось занадто вірило Почуттю, щоб ображатися.

На згадку про Почуття залишилася діра в душі. Вона не закладалась нічим. І ночами через неї залітав холодний і злий вітер. Тоді душа стискалася і замерзала.

Потім в душу намагалися зазирнути ще інші почуття. Але Щось їх не пускало, кожен раз виганяючи віником через дірку. Згодом почуття і зовсім перестали заходити.

Але одного разу в душу постукало зовсім дивне Почуття. Спочатку Щось не відкривало. Почуття не полізло в дірку, як це робили попередні, а залишилося сидіти біля дверей. Весь вечір Щось бродило по душі. Вночі влягалося спати, про всяк випадок поклавши віник поряд з ліжком.

Проганяти нікого не доводилось. На ранок, заглянувши в замкову щілину, Щось переконалося, що Дивне Почуття як і раніше сидить біля дверей. Щось почало нервувати, розуміючи, що не можна прогнати того, хто ще не зайшов.

Пройшов ще день. Спантеличенню Щось не було меж. Воно зрозуміло, що до смерті хоче пустити Дивне Почуття. І до смерті боїться це зробити. Щось було страшно. Воно боялося, що Дивне Почуття втече, як і перше. Тоді в душі з’явиться друга діра. І буде протяг.

Так проходили дні. Щось звикло до Дивного Почуття біля дверей. І одного разу, маючи гарний настрій, впустило Дивне Почуття. Увечері вони розпалили багаття і вперше за стільки років відігріли душу по-справжньому.

– Ти підеш? – не витримавши, запитало Щось.

– Ні, – відповіло Дивне Почуття, – я не піду. Але за умови, що ти не будеш мене утримувати і не будеш замикати двері на замок.

– Я не буду замикати двері, – погодилось Щось, – але ж ти можеш втекти через стару дірку. І Щось розповіло Дивному Почуттю свою історію.

– Я не бігаю через старі дірки, – посміхнулося Дивне Почуття, – я інше почуття. Щось йому не повірило. Але запросило на прогулянку по душі.

– А де твоя стара дірка? – поцікавилось Дивне Почуття. – Ну ось, – гірко посміхнулось Щось.

І показало місце, де була дірка. Але діри на місці не було. Щось чуло, як лається злий холодний вітер, але це було з зовнішньої сторони душі.
Щось подивилося на Дивне Почуття, посміхнулося і сказало, що не замикатиме двері ніколи.

Автор: Шерстюк Юлія

Переклад: редакція Freedom

За матеріалами