Слабкі безжальні до сильних…
Найстрашніше, коли сильна людина втрачає свою силу.
Найстрашніша мить — коли сильна і смілива людина, на якій усе трималося, опустить руки і заплаче. Може, без сліз заплаче. І скаже глухо: “я не можу більше нічого зробити!”.
А може не скаже. Але це буде цілком очевидним.
Найстрашніше у житті — коли сильний перетворюється на слабкого. Коли той, хто всіх вів, ніс загальний тягар, рятував, працював, підтримував, сяде безсило. Або зляже. І зізнається, що більше не може йти.
Ось тоді інші пізнають справжній розпач. Це не смерть сильної людини. Це смерть його сили. Це страшніше.
Він вів, віз, ніс, захищав та підбадьорював. І на нього покладалися, спиралися, знали, що то опора! За ним, як за кам’яною стіною, за такою людиною!
І поводилися з ним як із кам’яною стіною, якщо чесно. Не сумніваючись у її міцності та відсутності потреб. Слабкі безжальні до сильних.
І ось стіна впала. Місто відкрите до лиха.
Бережіть сильних, на яких все тримається. Не поводьтеся з ними як зі стіною чи опорою. Не черпайте як із бездонної криниці. Тому що це не стіна, не колодязь, а жива людина. Яка намагається бути сильною.
Він такий самий як ми. Просто дуже старається.
І за це його треба шанувати та берегти. Бо найстрашніше — коли сильний сяде та заплаче. І скаже у розпачі: я не можу!
І що тоді робитимуть інші? Сила – ресурс вичерпний. І сильні люди не вічні.