Інша людина – наче дзеркало.
Без іншого я не зможу зрозуміти, хто я.
От, наприклад, думаю собі, що я – добра, лагідна, уважна, розумна, зріла людина.
Живу з цією вірою в себе, насолоджуюся собою. А коли зустрічаю іншого, раптом помічаю, що не така я вже й добра.
Мене дратує, що говорить оцей, що робить інший. Мені не подобається, що хтось думає інакше, ніж я. Я не розумію, як можна не робити згідно моїх порад. Чому інша людина не хоче того, що я.
І так виходить, що я, така прекрасна, зріла, мудра й уважна, не маю друзів.
Не вмію збудувати стосунки.
Не вмію слухати.
Не знаю, як вийти назустріч іншому.
Як не доводити свою правоту.
Бути людиною – це бути з людиною.
Це дарувати місце у серці, щоб іншому не було тісно.
Це не втискати людей у рамки, щоб вони були такі, як я хочу.
Звісно, що і я не мушу бути такою, як вони хочуть.
Бути людиною – це приймати інакшість, а не робити її каменем спотикання.
Бути доброю людиною – це бути людиною, з якою добре.
Добре мені бути з собою, і добре іншим бути зі мною.
Як дві мотузки поокремо довгі, але коли їх зв’язати, кожна втрачає трохи довжини, але зате вона не сама.
Кожен трохи втрачає у стосунках, але отримує набагато більше.
Людині потрібна людина, щоб стати людиною.
Щоб залишитися людиною.
Щоб людяність не зникла з лиця землі.
© Антонія Зоряна Шелепило