«Приймай мене таким, яким я є». Так і приймаємо. Рідко хто з нас хоче змінити іншого. По-справжньому ми закохуємося в людину загалом. І нам дуже подобається у ній весь букет якостей, якими вона наділена.
І, ми не поспішаємо внести до цього портрету зміни. Але часто хочемо змінити ставлення до себе, особливо, коли воно згодом чомусь змінюється не на краще. Чого гріха таїти? Нам хочеться, щоби більше цінували та поважали, відповідали добром на добро, турботою на турботу.
Адже якою б прекрасною не була людина, але якщо від неї не дочекаєшся ані ніжності, ані уваги, ані участі, ані розуміння – рано чи пізно, її привабливість втрачає барви.
Коли людина довго не дзвонить, забуває привітати зі святами, уникає відвертих розмов, йде в тишу без причини, не цікавиться твоїми справами, здоров’ям, успіхами, не боїться образити і зовсім не прагне хоч щось змінити, чудово бачачи, що від її поведінки інша людина не стає щасливішою – яка до біса різниця, наскільки вона там прекрасна?
Нікому не потрібні ідеальні люди для життя. Але кожному хочеться, щоб його по-справжньому любили та берегли. Адже по суті немає поганих чи гарних людей. Є хороше або жахливе ставлення.
© Аліна Єрмолаєва