Якби ви знали, як змінюється ваше обличчя, коли ви говорите про того, кого любите…

Про дитину, про бабусю, про дідуся, про батька, про кохану людину. Навіть про собачку або про котика.
Вся напруга проходить, усі зморшки розгладжуються, а з очей струмує м’яке світло…
А на губах – легка напівусмішка.
І таке світло любові вас наповнює, ви стаєте надзвичайно красивими.
Надзвичайно добрими.
Ніжними.
І трошки цього світла любові передається іншим.
Ці хвилини вами можна милуватися або портрет малювати.
Це чудові й короткі миті серед метушні та тривог життя…
Треба частіше згадувати тих, кого ми любимо.
До кого щиро прив’язані. Хто наповнює наше серце…
І всі будуть красивішими та чарівнішими.
Ніжнішими та добрішими. Милосердніші один до одного — любов робить нас милосерднішими.
Достатньо лише поговорити з людиною про те, кого вона любить.
Щоб вона згадала.
І наповнилася світлом.
І наповнила інших