Жінка працювала на м’ясокомбінаті.
Одного разу, в кінці свого робочого дня вона пішла в морозильну камеру, щоб щось перевірити, але двері випадково закрилися – і жінка залишилася замкненою зсередини.
Жінка кричала і стукала з усіх сил, але все було безрезультатно, – ніхто не міг її почути.
Більшість робітників вже пішли, а ззовні морозилки неможливо почути, що відбувається всередині.
П’ять годин потому, коли смерть здавалася вже неминучою, охоронець заводу відкрив двері, – і жінка дивом врятувалася від смерті.
Пізніше жінка запитала в охоронця, чому він вирішив перевірити морозильну камеру в той день, адже це не входило в його обов’язки.
Охоронець відповів: «Я працюю на цьому заводі вже 35 років, сотні людей приїжджають і виїжджають щодня, але ви одна з небагатьох, хто вітався зі мною вранці і прощався в кінці робочого дня.
Багато хто ставиться до мене так, ніби я невидимий.
Сьогодні вранці, проходячи повз мене, ви, як завжди, сказали мені «Привіт».
Але після робочого дня я з подивом помітив, що не почув вашого «Бувай, побачимося завтра», і не бачив, щоб ви пішли.
Тому я вирішив перевірити територію заводу.
Я так звик до вашого «привіт» і «бувай» кожен день, адже вони нагадують мені, що я комусь потрібен.
Але не почувши сьогодні ваше прощання, я зрозумів, що щось трапилося.
Ось чому я всюди шукав вас».
Будьте смиренними, любіть і поважайте тих, хто навколо вас.
Адже ми ніколи не знаємо, що буде завтра …
© Ігор Лишков