“Ви не повинні з усім справлятися”. Чудова стаття психолога, яка змінить ваше життя

“Ви не повинні з усім справлятися”. Чудова стаття психолога, яка змінить ваше життя

Я хочу сказати щось дуже важливе всім добрим душам, суворим до себе

Ми постійно чуємо: спробуйте посміятися над цим. Спробуйте медитувати. Намагайтеся дивитися в майбутнє. Спробуйте знайти світлий бік. Але, можливо, всього цього позитивного вже було достатньо. Достатньо технік і методів, які мають допомогти нам подолати важкі часи. Достатньо мотиваційних цитат, які стверджують, що це лише питання волі. Достатньо наставників, які доведуть нас до мети, хоч би що там трапилося. Можливо, наше життя зараз просто важке. Можливо, ми переживаємо один із найважчих періодів. Можливо, нам зараз погано. Закінчилися сили, а енергії для усмішки немає.

Я хотіла би почати з однієї «очевидності», яку ми переважно раціонально знаємо, але про яку часто забуваємо з погляду переживання й емоцій: цілком нормально, якщо наше життя інколи важке. Якийсь час не працювати на сто відсотків — це нормально. Почуватися кепсько й не хотіти й не робити нічого — це теж нормально. Обурюватися через несправедливість життя, відчувати фрустрацію, злість або деякий час когось ненавидіти.

Можливо, ви зараз мені скажете: це ж зрозуміло. Зрештою, не можливо постійно мати успіх, високі результати та продуктивність. Іноді просто не все добре. І моє питання: чи справді ви собі чесно це дозволяєте?

Справа в тому, що багато людей ставлять до себе вимоги, наприклад, бути постійно ефективними, життєрадісними, енергійними, завжди сповненими сил. Якщо вони роблять помилку, то карають себе за неї. Вони дуже добре вміють звинувачувати себе через дрібниці, повсякденні конфлікти або непорозуміння. Брати на себе відповідальність за щастя інших. Доходити до межі своїх сил, щоби виправдати очікування. Вони вміють висувати самі до себе такі вимоги, як Я ж мушу з цим впоратися! Мені потрібно швидко це пережити і йти далі! Я маю бути сильною, сильним. Я маю бачити в цьому виклик. Адже все погане для чогось добре. Криза — це шанс. Мабуть, мені є чого повчитися. І так далі.

Ці люди бувають сміливими. Вони намагаються героїчно справлятися з будь‑якими труднощами й не турбувати інших. Не обтяжувати їх своїми проблемами. Можливо, тому, що вони думають, що іншим набагато гірше і вони не мають права на увагу чи турботу. І, тим більше, на невдачу. Десь на своєму шляху вони забувають про себе. Так само, як і Катя…

Втрачена легкість буття
На консультацію вона прийшла після довгих вагань. У голові їй постійно крутилася думка, що вона ж не має серйозних проблем. Вона ж не божевільна. Що з нею все гаразд, і тому вона не має права скаржитися. Вона не страждає від важкої хвороби, інвалідності чи будь‑якої життєвої трагедії. Навколо неї було стільки сильніших і жахливіших історій. Їй же немає на що скаржитися.

Вона вагалася, чи варто шукати фахівця: адже терапія — це для більш серйозних випадків. Депресія, сильна тривога, розлади харчування тощо. У мене нічого такого немає. Мені просто не вистачає якоїсь такої легкості. Для когось це може бути радість чи щастя. Не знаю, як це краще описати… Крім цього неспецифічного відчуття, вона справлялася — працювала, гуляла з друзями. У кіно, на каву, на прогулянку. Так, як це зазвичай роблять усі. Як і очікувалося від неї.

Катя працює в маркетингу. Вона повинна бути креативною. Вона вигадує дизайн і слогани, їй потрібне натхнення. Останні кілька місяців їй це не дуже вдається. Вона сама це відчуває. Їй не вистачає спонтанності й автентичності. Це бачить і вона, і її шеф.

Цього тісного зв’язку з тим, що відбувається всередині неї, Катя не усвідомлює. Так само вона розповідає про розлади сну та тривогу, яка починає наростати все більше. Одним словом, так воно і є. Зрештою, усі погано сплять. І розв‚язують цю проблему таблеткою або ніяк. Я все‑таки засинаю, але прокидаюся ще більш утомленою.

Останнім часом вона дедалі частіше плаче вдома. На самоті, потайки. Вона часто навіть не знаходить для цього причини. У неї починають текти сльози, і вона почувається жахливо. У той момент вона промовляє до себе щось у стилі: Ти що! Спам‘ятайся! Зроби щось із собою! У тебе в житті є абсолютно все, і ти будеш ось так себе шкодувати?

Під час консультацій на поверхню випливають складні ситуації, з якими вона мала справу протягом останнього року. Вона їздила до свого дідуся, який помирав. Вона дуже його любила, і їй було важко. Але ніхто не запитав її, як вона це переживала. Набагато важливішою була бабуся, яку вона доглядала разом з іншими членами сім’ї.

Догляд був емоційно та фізично важким. Поступово й непомітно він висмоктував із неї енергію. Кожні вихідні вона була в бабусі чи дідуся. Вона відірвала себе від своїх інтересів. Перестала ходити до коней; на це не було часу. Натомість вона прибирала, прала, прасувала, ходила по лікарях. Або була в лікарні, або виконувала бажання бабусі.

Стосунки з хлопцем складалися добре, але останнім часом траплялися сварки від виснаження. Її хлопець влаштувався на роботу за кордоном, і стосунки на відстані Катю не влаштовували. Але вона не хотіла приймати жодних серйозних рішень. Вона любила його, і ніхто з них не хотів розриву. Вони просто не були готові до того, що будуть бачитися лише кілька разів на місяць.

Катя подумала про цю ситуацію так: багатьом же ж це вдалося, чому би і я так не змогла. Є скайп, телефон, месенджер. Треба ж нам якось із цим впоратися. Я можу радіти, що він не вирішив взагалі кинути мене. Тоді з’явилися незначні гінекологічні проблеми. Виліковні. Вони потребували амбулаторного хірургічного втручання. В найгіршому випадку воно означало би незначний ризик для зачаття дитини. Через це черв’ячок сумнівів міг в‚їдатися далі.

Можливо, хтось би ці хвилювання переживав дуже інтенсивно. Розділив би їх разом зі своїм оточенням. Але будь‑яку страшну думку Катя обривала словами: «Нічого страшного! Радій, що це не рак! Таке у кожної другої жінки, то перестань про це говорити й не роби з того щось страшне. Вдома би всі тільки хвилювалися. У них і так багато турбот із бабусею й дідусем. Їм не потрібно чути про твій смішний біль.

Колектив на роботі бував чудовим, але Катя змушена була визнати, що після після появи нової колеги атмосфера стала вже не такою приємною, дружньою й невимушеною. Колега — кар’єристка й намагається обігнати її на всіх фронтах. Керівник бачить лише її ініціативність і нічого більше. А Катя залишається на другому плані. Похвал стало менше. Натомість посилилося почуття відкинутості й додалися сумніви в тому, що вона зможе втриматися на цій роботі.

А слова Каті сама до себе в цій життєвій ситуації? Радій, що вона взагалі не вкрала в тебе роботу. Тебе могли б і звільнити. Є стільки людей, у яких є справді погані начальники або з яких знущаються колеги. Тобі потрібно більше працювати. Ти повинна бути кращою, ніж вона!

Дозвольте собі доброзичливість
Ви це чуєте? Чуєте, як Катя ставиться до себе? Я вірю, що ви усвідомлюєте цю суворість. Вимоги впоратися з усім цим. Але Катя сприймає кожну з цих речей як належне. Дрібницю. Очікуване ускладнення. Звичайне життєве завдання, нічого суттєвого. Вона не бачать цілого. Вона суворіша до себе, ніж будь‑хто в її оточенні. Вона не допускає полегшення, відпочинку чи розуміння ситуації.

Усім цим людям, усім цим добрим душам, які так суворі до себе, я хотіла би сказати: У вас стільки всього! Я дивуюся, що ви не злитеся або не забиваєте на всіх і на все. На стосунки, на роботу, на друзів. Мене навіть дивує, що ви не лежите в ліжку й не шкодуєте себе!

Ваша сила вражає. Я захоплююся тим, що ви можете впоратися з таким тягарем життя, а ще до того вчитеся / ходите на роботу / дбаєте про сім’ю! Ви неймовірні!

З іншого боку, я не дивуюся, що ваш життєве навантаження починає десь позначатися. Інакше це означало б, що ви нечутливі. Тіло й душа починають просити про турботу про них. Турботу, на яку ви заслуговуєте. А також на мир, доброту та винагороду. Ви заслуговуєте на те, щоби вас вислухали. Ви можете дозволити собі отримати допомогу. Ви маєте право на те, аби хтось піклувався про вас.

Я знаю, що більшість статей зосереджені на тому, як ефективно впоратися з усім, що приносить життя. Цього разу я хотіла би сказати вам інше: Ви не повинні з усім справлятися. Не зараз. Не самі. Ви не повинні бути сміливими й сильними. І хоча я не сумніваюся, що врешті‑решт ви все‑таки впораєтеся, можливо, це коштуватиме вам невиправдано багато сил, енергії чи сліз.

Якщо ви або ваші близькі живете таким життям, як Катя, і намагаєтеся героїчно нести всі труднощі на своїх плечах, для вас може бути великим випробуванням дозволити собі отримати допомогу. Не дивитися на себе як на слабку, некомпетентну людину, яка не може впоратися зі своїм життям. Але побачити реальність, якою вона є насправді: цього просто забагато!

Якщо ви або ваші близькі впізнаєте себе в цій статті, як перший крок я б рекомендувала знайти справді хорошу душу у вашому середовищі. Таку душу, якій ви можете розповісти всі свої думки і все, що з вами відбувається, що вас тривожить. Душу, з якою ви можете поділитися своїми сумнівами, переживаннями, страхами. Це може бути людина з вашого оточення або професіонал. Хтось, кому ви будете довіряти. Хтось, перед ким зручно буде зняти маску супергероя.

Якщо вам ще не хочеться про це говорити, спробуйте записати: що ви вирішуєте, чого боїтеся. Речі, які часто спадають на думку. Ви можете написати їх як пункти. А тепер, коли ви бачите це все перед собою, я запитаю: чи не забагато це для однієї людини? Що, якби ці самі проблеми розв‘язував ваш найкращий друг / подруга? Що б ви йому / їй сказали? Що б ви порадили? Чи вважали б ви це нормальним / належним / дріб’язковим? Чи мали б ви відчуття, що з такими проблемами їм слід впоратися самим?

Знайте свій страх і відпустіть його
Багато вимог у нас в голові ми несемо з минулого. Так само, як і ірраціональний страх, що якщо ми не будемо ідеальними, станеться щось жахливе. Наприклад, наші близкі відмовляться від нас. Що нас ніхто не любитиме. Що ми будемо виглядати некомпетентними. Що станемо для інших розчаруванням.

Ці страхи мають здатність бути дуже сильними — емоційно, всередині нас. Вони можуть змусити нас до подекуди неймовірних вчинків, щоб уникнути будь‑якого негативного сценарію. Водночас вони можуть довести нас до межі наших сил.

Катя буде вчитися розпізнавати, які з цих страхів вона справді може відпустити. Вона буде протистояти своїй тривозі й ірраціональним думкам: що нічого поганого насправді не станеться, якщо вона дозволить собі якийсь час не працювати. Якщо вона дозволить собі різко поговорити з новою колегою, яка нахабно береться за її роботу. Вона буде вчитися, що нічого страшного не станеться, якщо один раз бабусі допоможе хтось інший, а вона піде до коней. Що нічого страшного не станеться, якщо вона проявить слабкість, жаль чи смуток.

Маленькими кроками та завдяки новим знахідкам вона почне розуміти, що близькі їй люди навпаки часто радіють тому, що і вона сама дозволяє собі свій простір. Вони бачать її щасливішою, спокійнішою. Вони бачать, що в неї дійсно є багато енергії, а не те, що вона просто так стверджує.

Катя поступово, дуже легко й повільно перевіряє, що таке реальність. Вона експериментує. Вона пробує й пізнає, що станеться. Наприклад, якщо вона дозволить собі один день винятково для себе (що, до речі, я рекомендую кожному читачеві). Тільки для себе, відповідно до її бажань. Наприкінці такого дня вона може запитати себе:

Чи справді те, що я пролежу цілий день у ліжку, означає, що я, на думку інших, погана чи неповноцінна?
Чи справді той факт, що мені зараз не хочеться, означає, що я вже ніколи до цього не повернуся?
Чи справді відмова допомогти один раз сьогодні, означає, що я не допоможу завтра?
Чи справді те, що я сьогодні дбаю лише про себе, на думку інших, означає, що я егоїстка?
Реальність живе у нас своїм життям. Вона формується залежно від того, що ми переживаємо, і наш внутрішній світ може бути ще суворішим, ніж зовнішній. У ньому може бути багато вимог, нереалістичних ідей, узагальнень або суворих умов. А, можливо, нічого цього там не мусить бути. Можливо, нам вдасться спробувати трішки інший світ.

Я дозволю собі використати тут слова матері Терези, яка, на мою думку, була, крім усього іншого, чудовим терапевтом. Одного разу вона сказала: «Добрі слова сказати нескладно, але їх відлуння довго живе в людських серцях».

Ця доброта до себе може стати цілющим бальзамом для ураженої душі. Іноді ми чекаємо, поки оточення подобрішає до нас. Але цілком можливо, що оточення, власне, і є до нас добрим. Що воно дозволило б нам зазнати невдачі, не робити, не знати, робити помилки. Можливо, воно й хотіло би про нас подбати. Але насправді набагато важливіше питання: чи дозволимо ми це собі? Чи дозволить собі це Катя? Чи дозволите собі це ви?

Можливо, ви іноді боретеся з цим. Ви суворіші до себе, ніж будь‑хто з вашого оточення. Якщо це так, постарайтеся зараз бути до себе добрими. Прямо зараз придумати одну гарну маленьку річ, яку ви для себе зробите. Спробуйте замислитися про те, що вам потрібно в цей момент. Що потрібно вашому тілу або душі. Що принесло б вам зараз радість.

Це не повинно бути щось складне. Це може бути прогулянка, заплющення очей, це може бути кілька глибоких вдихів, смачна кава, хвилинка з книгою. Мила дрібниця. Зробіть це для себе зараз. Підійдіть до ідеї, що ви також важливі. Принаймі так само, як і інші. Що ви можете дозволити собі відпочинок, турботу, порозуміння. Що деякий час ви не повинні з усім справлятися. Це теж нормально, і так правильно!

Джерело