Коли людина розповідає мені про те, як витрачає роки, намагаючись достукатися до когось, я завжди відповідаю, що вона достукалась…

Її вже почули.
І тепер чекають, коли вона перестане стукати і піде.
Іноді, друзі мої, треба набратися хоробрості для того, щоб зрозуміти – довгий стукіт не виконує наших бажань. Він випробовує терпіння тих, кому ми не потрібні.
Пам’ятайте, що двері тих, хто чекає, завжди відкриті …
© Ліля Град