Купив Дурень на базарі Правду. Вдало купив, нічого не скажеш. Дав за неї три безглуздих питання та ще й два стусани решти отримав, і пішов.
А з Правдою ж ходити не так просто. Хто пробував, той знає. Велика вона, Правда, важка. Поїхати на ній – не поїдеш, а на собі нести – чи далеко донесеш?
Тягне Дурень свою Правду, нудьгує. А кинути шкода. Як-не-як, за неї заплачено.
Добрався додому ледь живий.
– Ти де, Дурню, пропадав? – накинулася на нього дружина.
Пояснив їй Дурень все, як є, лише одного пояснити не зміг: для чого вона, ця Правда, навіщо потрібна, і як нею користуватися.
Лежить Правда серед вулиці, в жодні ворота не лізе, а Дурень з дружиною рядяться – як з нею вчинити, як застосувати в господарстві.
Крутили і так, і сяк, нічого не вигадали. Що тут вдієш – нікуди Правду діти.
– Іди, – каже дружина Дурню, – продай свою Правду. Багато не проси, скільки дадуть, стільки й добре. Все одно користі від неї жодної.
Поплентався Дурень на ринок. Став на видному місці, кричить:
– Правда! Правда! Кому Правду – налітай!
Але ніхто на нього не налітає.
– Гей, люди! – кричить Дурень. – Беріть Правду – дешево віддам!
– Та ні, – відповідають люди. – Нам твоя Правда не потрібна. У нас своя є, «некупована».
Аж раптом до Дурня один Розумник підійшов. Покрутився біля Правди й запитує:
– Що, хлопче, Правду продаєш? А чи багато просиш?
– Трішки, зовсім трішечки, – зрадів Дурень. – Віддам за спасибі.
– За спасибі? – замислився Розумник. – Ні, це для мене надто дорого.
Але тут надійшов ще один Розумник й теж став приглядатися до Правди.
Думали вони, гадали й вирішили купити одну Правду на двох. На тому й зійшлися.
Розрізали Правду на дві частини. Вийшло дві напівправди, кожна і легша, і зручніша, ніж ціла була. Такі напівправди – просто диво.
Йдуть Розумники ринком, а всі їм заздрять. А потім і інші Розумники, за їхнім прикладом, стали собі напівправди майструвати.
Ріжуть Розумники правду, напівправдою запасаються.
Тепер їм навіть легше спілкуватися між собою.
Там, де варто було б сказати: «Ви негідник!» – можна сказати: «У Вас складний характер». Нахабу можна назвати пустуном, а брехуна – фантазером.
І навіть нашого Дурня тепер ніхто дурнем не називає! Про дурнів кажуть: «Людина, з оригінальним мисленням».