Бувають народи – народжені бути вільними.
Такі не бояться смерті, лише – ярма.
Такі неодмінно повинні триматись сильними.
В їх серці свобода, як навіть у тіл – тюрма.
Їх участь завжди непроста, за законом підлості,
на їхнього світу клаптик здійняти меч
(не так їх землі чи неба, а власне – гідності)
постійно приходить ласий до ворожнеч.
Вони віддають синів і себе, не знаючи,
чи вдасться пройти той шлях до своїх свобод
(Ти відаєш, Боже – на́що до тих палаючих
сердець у ряди поставив і мій народ).
Ми вічно ведемо бій за своє оплакане,
за кров’ю омите сотнями різних бід,
і вічно шукаєм зміст між якимись знаками –
чому ми блукаєм довше, ніж сорок літ!
Ця воля, відвага і ця самозречень сила…
(що лиш божевільні, кажуть, з таким живуть)
Ми стільки у Тебе, Господи, це просили –
ну дай нам нарешті трохи життя без пут…
Хай люди народу, народжені бути вільними,
які не бояться смерті, а лиш – ярма,
віднині навіки будуть єдино спільними!
Скажи їм – нехай! (щоб знову не все дарма…)
Автор зображення Beata Kurkul