Приголомшливе оповідання Пола Вілларда «Старий телефон»
Я був зовсім маленьким, коли у нас у будинку з’явився телефон — один із перших телефонів у нашому місті. Пам’ятаєте такі великі громіздкі ящики апарати?
Я був ще занадто малий на зріст, щоб дотягнутися до блискучої трубки, що висіла на стіні, і завжди зачаровано дивився, як мої батьки розмовляли по телефону.
Пізніше я здогадався, що всередині цієї дивовижної трубки сидить людина, яку звуть: Оператор, Будьте Добрі. І не було на світі такої речі, якої б людина не знала.
Оператор, Будьте Добрі знала все – від телефонних номерів сусідів до розкладу поїздів.
Мій перший досвід спілкування з цим джином у пляшці стався коли я був один удома та вдарив по пальцю молотком. Плакати не мало сенсу, бо вдома нікого не було, щоб мене пожаліли. Але біль був сильним. І тоді я приставив стілець до трубки, що висить стіні.
Оператор, Будьте Добрі.
Слухаю.
— Знаєте, я вдарив палець… молотком…
І тоді я заплакав, бо з’явився слухач.
Мама вдома? – Запитала Оператор, Будьте Добрі.
— Нема нікого, — промимрив я.
— Іде кров? — спитав голос.
— Ні, просто дуже болить.
— Є лід у хаті?
Так.
— Чи зможеш відкрити ящик із льодом?
Так.
— Приклади шматочок льоду до пальця, — порадив голос.
Після цього випадку я дзвонив Оператору, Будьте Добрі з будь-якого випадку. Я просив допомогти зробити уроки і дізнавався у неї, чим годувати хом’ячка.
Якось, наша канарка померла. Я одразу зателефонував Оператору, Будьте Добрі і повідомив їй цю сумну новину. Вона намагалася заспокоїти мене, але я був невтішний і запитав:
— Чому так має бути, що гарненька пташка, яка приносила стільки радості нашій сім’ї своїм співом- повинна була померти і перетворитися на маленьку грудку, вкриту пір’ям, що лежить на дні клітки?
Пол, – сказала вона тихо, – Завжди пам’ятай: є інші світи, де можна співати.
І я якось одразу заспокоївся.
Наступного дня я подзвонив як ні в чому не бувало і запитав, як пишеться слово fix.
Коли мені виповнилося 9, ми переїхали до іншого міста. Я сумував за Оператором, Будьте Добрі і часто згадував про неї, але цей голос належав старому громіздкому телефону в моєму колишньому будинку і ніяк не асоціювався у мене з новим блискучим телефоном, що стояв на столику в холі.
Підлітком я теж не забував про неї: пам’ять про захищеність, яку давали мені ці діалоги, допомагали мені в моменти здивування та розгубленості.
Вже дорослим я зміг оцінити, скільки терпіння і такту вона виявляла, розмовляючи з малюком.
Через кілька років, після закінчення коледжу, я був проїздом у своєму рідному місті. У мене було лише півгодини до пересадки на літак.
Не думаючи, я підійшов до телефону – автомату і набрав номер:
Дивно її голос, такий знайомий, відповів. І тоді я запитав:
Не підкажете як пишеться слово fix?
Спочатку – довга пауза. Потім була відповідь, спокійна і м’яка, як завжди:
— Думаю, що твій палець уже загоївся до цього часу.
Я засміявся:
— О, це справді ви! Цікаво, чи ви здогадувалися як багато означали для мене наші розмови!
А мені цікаво, – вона сказала, – або ти знав, як багато означали для мене твої дзвінки. У мене ніколи не було дітей і твої дзвінки були для мене такою радістю.
І тоді я розповів їй, як часто згадував про неї всі ці роки і запитав, чи можна нам побачитися, коли я приїду в місто знову.
-Звичайно, -відповіла вона, – Просто зателефонуй і поклич Саллі.
Через три місяці я знову був проїздом у цьому місті.
Мені відповів інший, незнайомий голос:
-Оператор.
Я попросив покликати Саллі.
-Ви її друг? -Запитав голос.
-Так, дуже старий друг, – відповів я.
-Мені дуже шкода, але Саллі померла кілька тижнів тому.
Перш ніж я встиг повісити трубку, вона сказала: –
-Зачекайте хвилинку. Вас звуть Пол?
-Так
-Якщо так, то Саллі залишила записку для вас, на той випадок якщо ви зателефонуєте … Дозвольте мені прочитати її вам? Так… у записці сказано:
«Нагадай йому, що є інші світи, де можна співати. Він зрозуміє».
Я подякував їй і повісив слухавку.