Вчора до мене приходило щастя.
Воно було одягнене в осінь, пахло різнокольоровими дощами і чомусь пряниками.
Ми сиділи на кухні, я пригощав його гарячим чаєм, а воно додавало в нього насушених за серпень пелюсток з опалих зірок.
Потім воно сіло на моє підвіконня і тихенько заспівало.
Воно співало про світле, про важливе, про улюблене, про те, що мовчки живе в серці і робить руки ніжними, воно співало про сміх людей, що схожий на теплий бурштиновий вітер, і про мокрі від роси стежки, що ведуть до того, що шукає кожен .
Ми провели разом всю ніч.
Воно то птахом сідало на плече, то м’якою муркітливою кішкою лежало на колінах.
А вранці воно почало збиратися в дорогу, вибачилося, обіцяло обов’язково заглядати на вогник, потім накинуло на тонкі плечики веселку, розфарбовану дитячими снами, і вилетіло за двері.
Але я радий, тому що обернувшись на порозі, воно сказало мені, що йде до тебе.
Зустрічай.
© Аль Квотіон