Перша зрада – вона трапляється дуже рано. В дитинстві

Перша зрада – вона трапляється дуже рано. В дитинстві

Перша зрада – вона трапляється дуже рано. В дитинстві. І до сексуальності відношення мало має, – не в цьому сенс зради, зовсім не в цьому. І це не зрада, хоча багато хто думає саме так. Ця зрада. Вона ось така: п’ятирічна Зоєчка грала з хлопчиком у дворі, з Сергієм.

Вони дуже добре гралися, вони були друзі. І навіть більше ніж друзі; в п’ять років вже буває любов. Не така, як у дорослому віці, але щира і чиста. Зоєчка з Сергієм грали в дім, “секретики” робили, чоловічків з жолудів. Всі знали, що вони – пара. Вони і в пару завжди вставали разом, коли вихователь в садку вела групу на прогулянку в парк. А потім у двір вийшла нова дівчинка, їхня сім’я отримала квартиру в цьому будинку.

Дівчинка вийшла гуляти з чудовими іграшками: з калейдоскопом, заводним танком, – ним можна було керувати через провід, натиснеш на кнопочку-танк їде сам по собі! І вертоліт ще у неї був, у нього крутився пропелер, ось так. Небачене диво в ті роки. Ну, і Сергій побіг до цієї дівчинки грати. Зоєчка його розгублено покликала, але він тільки відмахнувся. І став грати з цією новою дівчинкою в танк і в вертоліт. І в калейдоскоп дивитися. І зовсім він про свою подружку забув; навіть мама Зоєчки посміялася через кілька днів.

“Забув, – каже, – тебе твій дружок Сергій? Це тому, що у Ірочки іграшки краще. Потім іграшки йому набриднуть, він знову буде з тобою грати!”. Так і вийшло. І Сергій через тиждень знову підійшов до Зоєчки, коли вона будувала будинок з піску. Він посміхався і знову хотів грати. Зоєчка стала грати з ним, звичайно. Вона ж не зла була, не злопам’ятна.

Просто вони більше не були парою, ось і все. Був окремо хлопчик, окремо – дівчинка. І у дівчинки в грудях було гаряче і якось важко, – а потім пройшло. Все проходить, рано чи пізно…


Або на дачі веселий і сміливий хлопчина Ігор дружив з Олею, – їм по чотирнадцять років було. І теж була любов, навіть перший боязкий поцілунок кудись в куточок губ. І повна довіра була, і відверті задушевні розмови, і сидіння на березі озера в годину заходу, і куртка Ігоря на Оліних плечах… Вони були – пара. Любов у них була, повне розуміння і тяжіння.

А потім на дачу з батьками приїхала дуже красива дівчинка: трохи старша, вона вже в ліцеї вчилася. У неї була “хімічна завивка”, золоті кільця у вухах, довгі червоні нігті і груди. І пахло від неї духами “Шахерезада” , вони п’ятдесят копійок коштували, такий пряний і солодкий запах… Куди там Олі, плоскій, як дошка, з прищиками на лобі, голенастій, ще незграбній. Ігор кинувся до цієї нової дівчинки і став залицятися, сипати анекдотами, катати на мопеді, курити в печерці в лісі. І від нього теж пахло тепер духами “Шахерезада” за п’ятдесят копійок, – ці духи сильно пахли.
Оля сиділа ввечері одна на березі озера. Кидала камінчики у воду. Чекала, – але Ігор не приходив. Він з дівчинкою проводив час.


Дівчинка побула тиждень і поїхала, – нудно на дачі. І касетний магнітофон зламався, навіть музику не послухаєш. Вона сіла на автобус і поїхала. А Ігор пішов до Олі і покликав її гуляти. Оля вийшла, – чого ж не вийти? І вони погуляли, як раніше. І ще потім ходили гуляти, і рибу ловити, і у волейбол грали разом з хлопцями. Але вони більше не були парою. Був Ігор, і була Оля. Абсолютно окремі люди.
Ось що таке зрада. Без сексу, без фізики, вони безтілесні, справжні зради. Зрада – це коли була пара, а потім стало дві окремі людини, які можуть спілкуватися, дружити, грати в дім або в волейбол, – хоч до кінця життя грати разом в сім’ю і в любов. Але все тепер інакше.
Хоча грати можна разом-але це гра, а не довіра і любов.
Запах зради майже неможливо вивітрити, як запах поганих духів. Зелених духів за п’ятдесят копійок, які продавалися в кожному кіоску…

© Кір’янова Анна