З далекого дитинства голос чути, і серце аж підстрибує умить…

З далекого дитинства голос чути, і серце аж підстрибує умить…

З далекого дитинства голос чути
І серце аж підстрибує умить.
Якби ж той час можливо повернути,
Та час не повертається, летить…

Тепер дитинство так уже далеко,
Що і в думках не завжди долетиш.
Та часом линуть думи, мов лелеки,
І згадуєш, і згадуєш, мовчиш…


І повертаєшся туди, де завжди сонце,
Любов батьків і безтурботний час.
Де вітерець, як мрія у віконце,
Де все манило й дивувало нас.
Де дні були насичені й крилаті
І кликала нас синява небес.
А ми — душею світлі і багаті,
Ну, а навколо тисячі чудес…
А як же простору тоді було багато,
А скільки друзів гарних і пісень…
Події всі сприймалися, як свято,
І довжиною в рік здавався день…
А як чарівно вишні зацвітали,
І видавався казкою весь світ.
І груші здоровенні достигали,
А нам було не так багато літ..


І ми пташками в світ ясний летіли
За мріями своїми в світлу даль.
Ми все на світі досягти хотіли,
Але не все, не все змогли, на жаль.
У вихорі життя нас закрутило,
Стежки-дороги наші розійшлись.
Не завжди доля усміхалась мило,
І не було так просто, як колись…
Лишились спогади і дякувати Богу,
Що ми зустрілись нині в добрий час.
Свою ми мали долю і дорогу,
Але дитинство повертає нас


В ті дні, де ми були щасливі
Й такі чарівні, мов весняний цвіт.
Веселі, дружні, світлі і сміливі…
Та все змінилось, ми і цілий світ…


© Н.Красоткіна