Не буває чарівних стусанів. Бувають люди, які думають, ніби людину потрібно штовхнути, щоб він зробив те, чого
боїться.
Але зроблене по чужій волі довго не живе, і не буде корисним для того, кого штовхнули, як виявляється.
Навіть, якщо він ніби і погодився.
Ну як, згодні?
Покладатися на чужий стусан в цілях свого прискорення в чому б то не було – усього лише ілюзія надбання упевненості.
І це не допомога. Точно не вона.
Допомогти – протягнути руку, і деякий час йти поруч, зрозумівши при цьому, що шлях вибраний не тобою, і що ти не заштовхуєш людину силою туди, куди їй насправді не потрібно.
Штовхнути – встати в несправедливу і жорстоку позицію, лише підтвердивши, що людина не вміє приймати своїх рішень і не має досить сил для негайних дій. Але ти тут все вирішив за нього і робиш благу справу.
Розумієте, друзі мої, навіть якщо з боку очевидно, що хтось топчеться на місці, ми бачимо лише те, що бачимо ми, і не враховуємо тих можливих глибинних обставин, що є істинною перешкодою для першого кроку на вихід.
Мотивація буває тільки особистою.
І навіть якщо людина просить себе штовхнути, це ще не мотивація. Це нестійкість у стадії недовіри собі. Послухати його – показати, що можеш ти, а не він.
Нам підвладні багато стихій. Але впоратися з ними ми можемо лише тоді, коли самі сміливо зробили крок їм назустріч, усвідомлюючи потребу в цьому і свою відповідальність.
Борсатися ж в них по-собачому, прискорившись під впливом чужої сили – рабський спосіб здаватися хоробрим.
Давайте не штовхатимемо один одного.
Давайте один одного підтримувати…
© Ліля Град