Не зупиняйте тих, хто зробив вибір піти
…Вони все одно підуть, якщо не сьогодні, то завтра. А якщо не підуть, то зненавидять себе, нас і цілий світ за вимушену зупинку.
Сільські весілля докорінно відрізняються від міських: розмахом, традиціями, кількістю випитого самогону. У нас одружуються на широку ногу. Будують курені на триста чоловік, коптять індиків і наймають найкращу господиню. Та, підперезана двома рушниками, управляє, присолює, помішує, курсуючи між котлами і знімаючи пробу то з риби, то з копченостей, то зі листкових пирогів.
Так виходила заміж моя однокласниця. Батько, готуючись до торжества, схуд з п’ятдесят четвертого розміру до юнацького і навіть зміг поміститися в свій «парубоцький» костюм. Курінь прикрасили килимами та іконами. Лавки накрили тканинами доріжками. Тамаду виписали з Борисполя. Родичі летіли зі всіх окраїн. Над стокілограмовим тортом працювали в дві зміни кондитери хлібокомбінату №1. М’ясо смажилося, голубці кипіли, і музиканти налаштовували інструменти.
Рано вранці жених зайшов в будинок і боязко оголосив:
– Я передумав одружуватися!
Теща забігала і заголосила:
– Як? Ось уже і візажист паркується, і коровай привезли, і холодець застиг, любо дорого глянути. Не дуркуй! Люди засміють! Це просто нерви.
Наречена, почувши новину, втратила свідомість. Тесть мовчки перекинув склянку. Шоковані гості з блідими обличчями тулилися до дверей. Потім всім натовпом почали вмовляти, переконувати, благати, і весілля відбулося. А через рік він все-таки пішов. Після скандалів, зрад і недитячих пристрастей. Свати насилу змирилися з розлученням і ще три роки віддавали весільні борги.
Далека родичка в 17 років зібралася заміж. Мама необачно заявила «тільки через мій труп», а та побоялася не послухатися. Зараз «слухняній» дочці 70 років. Заміж так і не вийшла, живе в маленькій двокімнатній квартирі разом з сотнею перських котів.
Наш відчайдушний сусід зловив в лісі лисеня і посадив в кролячу клітку. Те довго скиглило, відмовлялося від їжі, кидалося на залізні прути, а через два тижні здохло.
Кожен, хто підняв ногу над порогом, повинен його переступити. Кожен, хто купив квиток, зобов’язаний поїхати, а не залишитися з жалю або почуття провини. Кожен, хто взяв курс на північ, не має права за чиєюсь примхою дрейфувати на південь. Риба шукає, де глибше. Неможливо змусити птицю повзати по-пластунськи і танцювати твіст. Нереально утримати вітер і законсервувати хорошу погоду.
Ми не в праві когось утримувати, шантажувати, надягати кайдани, апелювати до совісті і здорового глузду. Тим, хто йдуть, – зеленого світла. Тим, хто залишається, – скоріше зустріти тих, з ким воістину по дорозі.
Автор: Ірина Говоруха