ми зникаємо часом з радарів
летимо не в своїх літаках
поодинці… а, може, й по парі
ми як відблиск Його маяка
ми – лиш крапля в Його океанах
але нам пережити б грозу
світ шукає нових магелланів
мабуть, світ перейшов.. за межу
як скрижалі розбиті на скелях
розбиваються так й літаки
найпотужніші в світі моделі
людям гаснуть старі маяки
і захочуть прокинутись раптом
з божевільно абстрактного сну
подивитися ще раз на карту
щоб знайти хоч дорогу одну
де торкаючись дна Океану
врятувавши мільярди сердець
ще не янголи… вже – й не титани
проживаємо вкотре кінець
і немає ні часу , ні міри
хтось вже вийшов давно з літака…
бо в щось більше… у світі повірив..
ставши Світлом Його маяка….
© Ілона Ельтек.