А ти спробуй порівняти з чимось цю ранкову тишу, в яку день ще не опустив свій метушливий ніс …
І в якій гаряча кава – це передчуття … сам не знаєш чого, але чогось дуже хорошого …
І не думаєш особливо ні про що, розуміючи раптом, що мало що коштує твоїх ранкових думок …
Хочеться зупинитися і дивитися на життя, як на перші кроки дитини – з завмираючим подихом, і відчуваючи, що сльози котяться самі собою … світлі сльози …
Ось воно – твоє життя …
Все зіткане з секунд, миттєвостей, фрагментів …
Немає в ньому громіздких дирижаблів з великими подіями … а якщо і є, то не так багато ролі вони відіграють …
Тому що в найважчі часи чіпляєшся все за ті ж моменти – м’які губи, рідніше яких немає …
дитячі рученята, що зімкнулися на твоїй шиї …
нічний сміх на кухні …
зустріч на засніженому вокзалі …
довге побачення, йти з якого як не хотілося тоді, так не хочеться і зараз …
Миті…
Заради них і живемо …
На них і тримаємося …
Ними лікуємося від усіх недуг відразу …
І тому треба жити …
Треба, любі мої …
У будь-який період, за будь-яких обставинах, в будь-якому настрої …
Жити, закохуючись в кожен день …
Обіймаючи коханих …
Йдучи звідусіль, де хвилина за рік …
Автор: Ліля Град