Одного разу жінка середніх років запитала Всесвіт, чи не проти вона, якщо жінка змінить роботу…

Одного разу жінка середніх років запитала Всесвіт, чи не проти вона, якщо жінка змінить роботу…

Одного разу жінка середніх років запитала Всесвіт, чи не проти, якщо вона змінить роботу.

– Міняй на здоров’я, – відповів Всесвіт.

– А нічого, якщо я там буду трохи більше заробляти?

– Та заради бога, можна й не трохи.

– Не образишся?

– Чого б це?

Жінка забарилася.

– А лабрадора можна завести?

-. Давай! І кота заодно.

Жінка зніяковіла ще більше. Здається, розмова йшла не так, як вона очікувала.

– А якщо я зовсім перестану працювати за наймом і почну на себе?

– Вперед. Он твоя сусідка давно вже на себе працює.

– А якщо дачу побудую?

– Будуй.

– З великою ділянкою? Щоб сад був яблуневий і ожина?

– Чого ж ні. Ще вишню можна виростити для компанії.

Жінка трохи зблідла.

– Що, якщо я бігати почну?

– Починай.

– А на йогу?

– Іди.

– А я ще малювати хотіла навчитися …

– Вчися.

– А співати?

– Співай.

Жінка зробила крок назад, судорожно зітхнула і з відчаєм у голосі майже крикнула:

– Ну а якщо я взагалі звідси виїхати надумаю, що тоді?

– Тоді, напевно, поїдеш, – сказав Всесвіт.

Жінка виглядала оглушеною. Вона безцільно дивилася по сторонах і намотувала на палець пасмо волосся.

– Скажи мені, – вимовила вона після паузи. – Але чому ти раніше мені нічого не дозволяла?

Тепер здивовано виглядав Всесвіт.

– Я? Прекрасно, дорога. Ти сама собі півжиття нічого не дозволяла, а тепер звинувачуєш мене.

О. Фадєєва