не кривдь її… вона так любить осінь
коли цілують листям небеса…
її краса у сни тебе запросить
тобою ще незвідана краса….
не кривдь її… байдужістю німою
надпивши чару серця силоміць
з її зіниць , запалених тобою
безмежно втомлених її зіниць…
люби її… як зможеш ти любити
не кривдь її мерзенним забуттям
бо хто ще є у тебе в цьому світі
бо хто, скажи.. ще ділиться життям?
візьми за руку, як ітиме поруч
і відпусти, якщо вона піде..
бо все в житті трапляється у по́ру…
не кривдь її… як скривдили тебе .
© Ілона Верхівська-Ельтек