Життя продовжується…
Життя продовжується, навіть тоді, коли смерть ходить поруч… Так близько: щодня, щоночі, щохвилини… Вона завжди поруч… з черговою ракетою, яка може обірвати твоє життя і життя твоїх рідних в будь-яку мить…
Життя продовжується…
Навіть тоді, коли ти змушений відступати… І програвати часом власним емоціям та безсиллю…
Навіть тоді, коли здається ти не можеш більше йти вперед… Життя триває…
І ти знаходиш в собі крихти надії, встаєш і йдеш далі… Важчим кроком… Наче свинцевими ногами… З невимовним болем, бо кричи – не кричи, все марно… Той хто мав почути – почув… Відчув твій біль… Навіть на відстані… А Бог, Він завжди поруч… З тобою… Він чує усі твої молитви… І розділяє твій біль… Дає тобі віру, щоб боротися й жити далі…
І ти знаєш сам, що треба йти… Мусиш йти… Бо неможливо по-іншому… Бо не розумієш, чому все так, має бути щасливий фінал… Справедливість… Бо маєш бути сильним, навіть через цей пекельний біль… Заради нас самих, заради наших дітей, нашого майбутнього…
Є такі речі та події, що не залежать, на жаль, від нашої волі… Якби ж можна було стати живим щитом та закрити своїм тілом всіх від ударів долі, від уламків ракет та градів, від усіх божевільних тиранів та їх імперських амбіцій, від кривавих вбивць – диктаторів, для яких людське життя нічого не варте… Так би і зробила…
Якби ж можна було… Закрити своїми крилами зі сталі небо… Обійняти ними кожне місто, кожне село, кожну вулицю… Пригорнути до себе кожне життя, що сьогодні на нас дивиться з неба… І забрати всі тривоги, що прописані сивиною в пасмах… Що рубцями лягли на скалічне тіло… Що стискають у грудях серце, а воно ж молоде, і ще так хоче жити… Битися хоче і від любові шарітися… Дихати вільно та не боятися містом гуляти… В небо дивитися і посміхатися… В небо дивитися і не боятися… Не боятися, що твоє життя в один момент може просто так легко обірватися…
Тепер ми лише мандрівники часу… Лютневого, безпорадного, застиглого часу… А він невпинно тече поміж пальців посмішками з минулого й колись такого безтурботного, щасливого життя та сльозами відчаю й болю сьогоднішнього дня… А він тече й не загоює рани… Криваві рани від розтріляної весни… Рани від вкраденого мирного життя…
Я знаю, життя має тривати… І вірю, що життя переможе смерть… Ця зима не триватиме вічно… Настане день, коли закінчиться ЛЮТИЙ… Не буде чути довкола сирен… І ми будемо спокійно дивитися в небо… Ракети більше не летітимуть на наші міста… Ми посміхнемося один одному щиро: ” Нарешті закінчилась наша зима…”
© Юлія Барцева