хтось перед нами зачиняє двері
хтось виглядає потайки в вікно
не все вартує бути на папері
не все, що в келихах подібне на вино..
бо, часом, краще падати як зорі
в очах навпроти.. тих, що не для всіх
коли думки стають чиїсь прозорі
коли й тобі помо́вчати не гріх..
бо скільки ще триватимуть облоги
завзятих душ в невидимих боях
коли у світі вже нема нікого
кого ти ніжно кликав на ім’я…
кого ти ніжно притуляв до себе…
і залишав прочинене вікно
і залишав.. так легко… без потреби
це недосяжне в келихах вино
та світ стрімкий.. нема коли й дихнути
під небом синім впасти поміж трав
лиш є вино… розлите.. і забуте…
лиш є вікно.. де хтось тебе чекав….
© Ілона Ельтек